За Божою благодаттю сьогодні розпочинаємо святкування 400-річного Ювілею заснування Василіянського Чину Святого Йосафата. Наші думки линуть у 1617 рік у Новгородовичі, де на першій Капітулі ченці п’яти монастирів під проводом Митрополита Йосифа Велямина Рутського отримали від нього «Спільні правила св. Василія Великого» та «Партикулярні Правила», де укладено «Капітульні Конституції» і так засновано новий об’єднаний Чин під проводом одного настоятеля. Його основна програма була наступна: «Через віднову ченців – відновити Східну Церкву».
Для ізраїльського народу Ювілей був часом радості й оновлення, в якому Господнім велінням було: «кожен з вас повернеться в свою посілість і до роду свого» (Лев. 25,10). Сьогоднішній Ювілей є запрошенням повернутися до витоків нашого Чину та підійти до цієї величної події двома способами: по-перше, звернутись до Господа у глибокій вдячності за дар покликання до Чину, за Його довіру, а також і Його вірність до нас, за духовну спадщину, яка була нам передана, за багатство і різноманітність, у якій наші співбрати змогли сповнювати і далі мають можливіть сповнювати своє завдання, а саме освячувати Божий народ і себе самих, проповідувати, виховувати, проводити місійно-реколекційну та видавничу діяльність, дякувати за нові покликання. По-друге, у дусі правди, смиренності і навернення, який випливає із джерел нашої історії і традиції, просити Господа, щоб відновив у нас благородність, альтруїзм, внутрішню свободу, які зроблять нас здатними з новим запалом, творчістю і радістю знову бути посланцями проповідування Євангелії, так само, як це робили перші наші співбрати по Чину. Отож, відзначати Ювілей означає увійти в динамічний процес відновлення, усе в співзвучності та з побажанням наших співзасновників, Митрополита Йосифа Велямина Рутського і св. священномученика Йосафата. Святкування повинні бути зорієнтовані на Бога, від якого ми отримуємо дар нашого василіянського покликання, і до тих, до кого ми послані.
Повертаючись думкою до чотирьохсотлітньої історії Чину, також бачимо, що в кожному періоді його існування, – незалежно від сприятливих чи несприятливих обставин, недоліків людей та інституцій, змінних настроїв у суспільстві по відношенні до католицької Церкви та монашого стану, славних сторінок чи періодів нищення і репресій, – були в Чині відважні та героїчні особистості, справжні велетні духу, які брали відповідальність на себе і йшли туди, де найважче. Своєю посвятою, вірністю Богові та постійністю у щоденному плеканні духовного життя вони ставали опорою Церкви, провідниками громади, наставниками і пастирями Божого народу, а головне – справжніми прикладами святості. Ми маємо героїчних попередників, але наше завдання – бути добрими їх спадкоємцями, бо тепер саме ми, наше покоління, передаємо естафету наступним. Маємо бути освіченими, розсудливими, відважними, а головне – плекати духовне життя, бо саме для цього ми обрали, у відповідь на Боже покликання, чернечий стан.
Життя змінюється, і то щоразу швидше. Нові історичні обставини ставлять нові виклики: кожній людині, суспільству, Церкві, а також нашому Чинові і кожному з нас особисто. Давні відповіді далеко не завжди влаштовують, нові відповіді несуть свої ризики. Навіть наш чернечий Статут вимагає час від часу ґрунтовного перегляду, і на порозі 400-ліття Чину остання Генеральна Капітула опрацювала його нову редакцію, яка ще має пройти етап затвердження Апостольським Престолом і тоді буде оголошена. Для нас, ченців Василіянського Чину Святого Йосафата, все ж залишаються постійними орієнтирами три складові нашої харизми, які не втратили актуальності за всі чотири століття історії Чину.
Ми покликані до спільноти, якої ідеал знаходимо в аскетичних творах святого Василія Великого, а практичне його застосування у Статуті нашого Чину, тож маємо не тільки цей ідеал знати, його засвоїти, але ним жити кожного дня нашого життя, творячи одну василіянську спільноту любові.
Наша спільнота не є егоїстично зосереджена на нас самих, навпаки, наш Чин завжди був і залишається на служінні Церкви, в самому серці її життя. Таким бачив його Митрополит Йосиф Рутський, таким наш Чин намагався бути впродовж віків. Важливо, щоб ми не втратили з поля зору цієї складової нашої харизми, отого християнського ідеалу, який плекаємо самі, в надії на життя вічне, дла зростання Царства Небесного у суспільстві та в житті кожної людини.
Що вже казати про третю частину нашої харизми, служіння єдності Церкви. Про єдність своїх учнів молився Господь Ісус Христос, благаючи Небесного Отця, щоб усі були одно (Ів. 17,21). Щоб поєднати усіх людей з Богом і між собою, Він віддав себе добровільно на хресну жертву. Прагнучи цієї єдності, святий Йосафат Кунцевич, співзасновник і духовний батько Чину, котрий згодом із честю назвався його іменем: «Василіянський Чин Святого Йосафата», – не тільки витривало молився, покутував і постив, але прагнув, на зразок Божественного Вчителя, віддати ціле своє життя як жертву за єдність Церкви і отримав цю ласку, прийнявши смерть від тих, яких був пастирем і яким хотів справжнього добра. Потрібно і нам, його співбратам у Чині, справу єдності всіх християн ставити за орієнтир та мету свого життя і служіння.
Отож, цими думками – про Божий провід і належну вдячність, про плекання ідеалів наших попередників і брання відповідальності за Чин на свої плечі та про потрійну харизму, завдяки якій всі ми – представники різних народів і різних Церков свого права – становимо одну спільноту, в якій є справжніми братами у Христі, хотів я з вами поділитися на початку цього року нашого 400-літнього Ювілею.
Нехай цей рік буде для всіх нас і для всіх вірних християн тих Церков, до яких ми належимо, справді благословенним і плідним на духовні здобутки. Щоб переступивши неначе поріг у п’яте століття нашого буття як спільноти, ми ще краще могли виконувати Божу волю і служити Божому народові у всіх країнах і місцях, де Господь захоче нас мати.
Початок нашого Ювілею практично співпадає із завершенням Ювілею Божого милосердя, який був роком відпущення гріхів, примирення, навернення, що і є сутністю християнського життя. Нехай і вони будуть дороговказом протягом цього Ювілейного року Василіянського Чину.
Так як це ми робили у нашому Посланні з дня 19 квітня 2013 року, з нагоди підготовки до святкуванння 400-річчя заснування Чину, ми і надалі поручаємо наш Чин і наше служіння материнській опіці Пресвятої Богородиці, яка у своїх чудотворних іконах присутня у стількох наших монастирях, до якої тисячами учащають наші вірні, щоб ми, долаючи проби і уникаючи небезпек, були її вірними синами і над нами був її Покров, щоб із вдячністю Отцеві ми слідували за Христом Господом у Святому Дусі, маючи перед собою високі ідеали «бажання святості й досконалості» та приклад життя святих наших засновників Василія, Йосафата і їхніх численних послідовників.
Рим, 11 листопада 2016 р.Б.
