Irmão Alexandre Miguel Rubel, OSBM, homem simples, humilde, serviçal, com um estilo de vida, diríamos, modesto, digno e nobre. Foi uma pessoa de grande alma, que não cursou estudos teológicos, mas compreendia muito bem o sentido da sua consagração.
Em sua vida, sem dúvida, teve momentos tristes, mas demonstrava o lado belo e sagrado; teve fraquezas, mas também esperança em algo maior, esperança esta que consola e vence as dúvidas e incertezas; pessoa de oração e de caridade, desde a juventude consagrou a sua vida a Deus. Teve dúvidas, mas também alegrias no caminho da consagração; teve momentos difíceis, talvez lágrimas, momentos de falta de compreensão, mas também momentos alegres, animados pela fé. Em seus olhos brilhava a esperança, sua morte não foi um castigo, mas uma passagem feliz para a misteriosa existência junto à Deus.
Alexandre Miguel Rubel, OSBM, nasceu no dia 28 de março de 1946 em Juranda, PR. Filho de Bazilio Rubel e de Amélia Rubel. Ingressou na Ordem de São Basílio Magno em Ivaí – PR no dia 01 de julho de 1969. Professou os primeiros votos no dia 24 de julho de 1971 e os votos perpétuos no dia 09 de fevereiro de 1977. Faleceu aos 22 de fevereiro de 2017, no Hospital Nossa Senhora das Graças, em Curitiba- PR. Viveu a sua vida na humildade e simplicidade, se consagrou a Deus totalmente, dedicou-se aos trabalhos da apicultura e outros afazeres domésticos, unido com Deus na oração e no serviço e diaconia nas celebrações litúrgicas. Graças ao seu caráter gentil e amável, foi amado e respeitado por irmãos da Ordem e pela pequena roda dos amigos com os quais conviveu.
Na Igreja, a veneração pública dos santos é autorizada por Santo Padre pelo ato de beatificação e canonização. Mas nada impede que cada pessoa, em particular, escolha para si o seu santo particular para a veneração pessoal sem a proclamação oficial da igreja da sua santidade. As pessoas são proclamadas santas por Deus, porque como diz S. Paulo, todo o cristão é santo em força do batismo e da fé em Cristo. Os santos não se fazem em força da sua posição social, por títulos, poderes sociais e eclesiásticos ou algo semelhante. Os mais humildes, como todos outros, fazem-se santos pela fé viva em Deus. Assim, não receio em considerar o irmão Alexandre um santo, um venerável homem de Deus, elevado à santidade pela força do seu batismo e confirmado pela sua vida consagrada e digna, na qual não houvia malícia, apenas serviço, fraternidade, alegria e bondade.
Alexandre, na sua principal ocupação, apicultura, nem sequer tinha coragem de esmagar uma abelha que o feria; quando alguma o aferroava, parecia que não sentia dor, mas sentia uma tristeza pelo fato da pobrezinha ter perdido sua vida ao aferroá-lo.
As ocupações cotidianas do Irmão Alexandre eram simples. Trabalhava na propriedade do mosteiro, servia na igreja, ajudava nas celebrações. De manhã, antes que a comunidade acordasse, ele já estava na igreja e, depois de preparar o altar para a missa, se ajoelhava diante do Santíssimo e rezava. Depois da celebração da missa, na qual servia aos sacerdotes, e da recitação das horas com a comunidade, tomava o seu desjejum matinal, dirigia-se ao seu quarto para leitura espiritual e, em seguida, dedicava o restante do tempo para trabalhos.
Ocupava-se com diversos trabalhos caseiros. Não se pode deixar de lembrar do seu espírito esportivo. Dificilmente perdia a oportunidade de participar das peladas de futebol com os noviços. Apreciava tanto o esporte que até quando doente não deixava de praticar. Lembramos um fato bem interessante: depois de uma cirurgia, retornando do hospital, ainda debilitado, ao ver que os noviços jogando bola, logo foi participar do jogo. Trabalhador dedicado, coração bondoso, homem em que não havia maldade.
Um mês antes, dia 24 de janeiro, faleceu um outro irmão, Josafat José Shulhan, OSBM. Ir. Josafat era filho de João Schulhan e de Anastácia Spack Schulhan, nascido em Prudentópolis – PR. Ingressou na Ordem de São Basílio Magno em Ivai no dia 15 de janeiro de 1961. Professou os primeiros votos no dia 09 de fevereiro de 1963 e os votos perpétuos no dia 05 de fevereiro de 1967.
Tudo o que se falou a respeito de Alexandre, quanto à fidelidade na sua consagração a Deus na Ordem Basiliana, pode-se dizer do Ir. Josafat. Ambos Irmãos Religiosos, durante suas vidas, praticamente não se afastaram da casa do noviciado e auxiliavam no sustento da mesma. Ir. Josafat, além de diversos trabalhos caseiros, foi bom conhecedor da mecânica e eletricidade. Realizava o seu trabalho profissionalmente. Entretanto, dificilmente deixava de cumprir os seus deveres de consagrado.
Ir. Alexandre (Ir. Oleksa) e Ir. Josafat, ambos ao sair para hospital, mostraram aos noviços tudo o que precisariam para o funeral: batina, manto, cruz, etc. Uma prova que estavam bem preparados para a grande viagem e que suas mortes não aconteceram de surpresa, como algo inesperado, mas como um momento esperado de encontro com Deus.
Nesse ano Jubilar da Ordem Basiliana e da Província de São José no Brasil, acreditamos que a Ordem recebeu dois fieis intercessores diante de Deus.
Eterna memória a vocês, Alexandre e Josafat! Agradecemos pelo vosso trabalho dedicado em prol da Ordem Basiliana, pela exemplar vida consagrada. Intercedei por nós diante de Deus!
Pe. Tarcísio Orestes Zaluski, OSBM
В памʼять братів Олекхандра Михайла Рубель, ЧСВВ і Йосафата Йосифа Шульган, ЧСВВ
Брат Олекса Михайло Рубель, ЧСВВ, пройшов своє життя простою і тихою дорогою доброти й служби. Вірність для свого, Богові посвяченого життя, для нього не був це сон ані мрія, але дійсність, як також не було сном життя гідне й шляхетне як людини великої душі, хоч скрите в тій покірній людині. Не мав глибоких богословських наук, але розумів, що життя не є нічим іншим як сходами до вічності. Як у кожній людині, в його житті було напевно багато сумних хвилин, але панувало ним те, що гарне; були слабості, але також надія на щось краще, надія яка спалює сумніви й непевності та потішає; були молитви, діла любове до Христа, якому за молодості посвятив всеціло своє життя. Були хитання, але й радість на дорозі до осягнення великої мети; були хвилини тяжкі, мабуть і сльози, непевність, хвилини браку любове до себе самого але в більшості хвилини радісні, хвилини віри і в душі сяяло світло, в серці жаріло тепло, яке перетворювало життя в гарну дійсність, подібну до блаженної вічності; були й слабості, страх, хвилини непевності а смерть не була для нього карою, але благословенням і спокійним переходом до іншої таємної сфери існування, звідки нема повороту й для добрих нема навіть бажання повертатися на землю і наново починати земське життя, як нема ніякого бажання хворого який виздоровів, знов стрічатися зі слабістю.
Не дивлячись чим ти є, яке твоє становище в світі, високе або покірне, потрібно мати певність в дорозі життя, робити все з любове й віри в Бога і так ти напевно дійдеш до мети, бо найважніше в житті це не становище яке людина займає, але напрям який хтось вибрав і ним пустився в своїй дорозі й мета до якої доходить. Життя Олекси було подорожжю, де сам Ісус є дорогою, Святий Дух провідником, а Бог Отець пристанню де закінчується подорож і осягається те в що людина вірила й для чого посвятила свою молодість, свої праці, свої немічі, ціле своє життя.
Олекса Михайло Рубель, ЧСВВ, роджений для цієї землі дня 28 березня 1946 року і народжений до дефінітивного життя у Бозі, увійшов в море вічності в Бозі дня 25 лютого 2017 року. Своє туземне життя провів майже в забутті перед людьми, в покорі й тихості, посвячений на Божу службу всеціло, відданий праці бджільництва й різних домашніх прислуг, злучений душею з Богом на молитві й в служінні та помочі в церковних богослужбах. Завдяки своєму гарному і люблячому характереві, люблений і шанований серед братів і малого кола людей з якими стрічався.
Так воно стається, що святих для загалу вірних канонізує Святіший Отець і дозволяє на прилюдне їх почитяння. Але ніщо не противиться тому, щоб кожна людина собі вибирали для свого приватного почитання тих які офіціально Церквою не проголошені святими, а проголошені святими Богом, бо словами Св. Павла називає християн святими. Треба знати, що святих не роблять уряди, корони, ризи, титули, уряди, гроші чи щось подбне. Святих робить Бог через святе Хрещення і самі люди своїм життям вірним для того хрещення. Тому, не вагаюся назвати Олексу святим Божим угодником, бо злоби, найменшої злоби в нього не знайти, а лише службу, братерство, веселість о милосердя.
Олекса, в своїй праці в бджільництві не мав серця вдушити навіть влізливу бджілку, яка його через неувагу деколи жалила, бо навіть і ці дрібні працьовиті створіння своїм природнім інстинктом читали його добре для них серце й не обурювалися коли він збирав з вуликів їхню поживу. Він між ними працював як між своїми друзями, а коли деяка його вжалила, він, здавалося, болю не відчував, а тільки брав її делікатно на бік з жалем, що втратили життя.
Зайняття Брата Олекси були домашні. Працював в домашній господарці, служив у церкві. Рано ранесенько, він вже був у церкві, де приготовивши престіл на службу, клякав перед престолом і молився до Бога та слухав в тихості Божих слів. Після богослужби де служив священикам, підкріпивши зі спільнотою тіло, спішив до своїх зайнятій, де приготовляв вулики для своїх улюблених бджілок і коли був час делікатно, неначе просячи дозволу, забирав від них те, що вони назбирали для інших. Займався різними домашніми справами. Не забути й його любове до спорту. Коли лише була нагода він був на площі у футбольних змаганнях. Так любив спорт, що в недузі, коли після операції щойно вернувся зі шпиталю і бачив, що на площі ведеться гра, подався на площу та просив включити його до гри. Одне слово, Олекса це була людина Божа, вірний у своєму Богові посвяченому житті, відданий своїм обов’язкам, молитві, працьовитий, добросердечний, чоловік в якому не було злоби.
Місяць скорше, дня 24 січня, відійшов до вічності Брат Йосафат Йосиф Шульган, ЧСВВ. Роджений 13 квітня 1930 р в Прудентополіс . Все те, що сказано про Олександра треба сказати й про цього вірного слугу Бога й Василіанського Чину. Окрім деяких відмінностей характерів, але однакової вірності для свого посвяченого життя, обидва брати продовж багатьох років були підтримкою василіанського монастиря в Іваї. Йосафат займався переважно механікою, працею машинами на полі, мистецтвом домашніх направок, а часто і сусідньої машинерії. Попри свою професійну працюю, ніколи не забував за своє посвячене життя і за свої монаші зобов’язання. Обидва ці брати були людьми Божими й ще скорше перед відходом до вічності, залишили в кімнаті все готове на свій похорон, показали братам де що знаходиться і тому смерть для них не була несподіванкою, але очікуваною хвилиною зустрічі з Богом.
Віримо, що в цей ювілейний рік Василіанського Чину, Провінція Святого Йосифа отримала вірних заступників перед Богом.
Вічна Вам пам’ять, Олександре й Йосафате! Дякуємо за ваше гарне й прикладне життя, за Вашу жертвенну працю в отримуванні монастиря. Просимо, вставляйтеся за нами перед Богом до якого ви дійшли і в якому радієте вічним блаженством.
о. Тарсикій Орест Залуцький, ЧСВВ
